Лiт–просвiт: Промоцiя України через слово. Нас «вiдкривають» у Францiї PDF Друк e-mail
Написав Валентина Клименко   
П'ятниця, 23 листопада 2012, 03:12

Джерело: Україна молода

З 14 по 18 листопада Україна стала почесним гостем на фестивалі європейських літератур у французькому місті Коньяк. Програма була складена таким чином, що не тільки французи багато дізналися про нашу літературу, а й українці відкрили для себе дещо нове. Разом з координатором української програми Іриною Дмитришин у Коньяк приїхали українські активісти з Парижа і навіть Цюріха, а від держави, для якої потужна промоція культури обійшлася зовсім безплатно, не було жодного посольського представника. І чому це нікого не здивувало?

Сонце, +18 — i багато книжок

Коньяк — невелике містечко в провінції Пуату–Шарант, на центральній площі якого біля пам’ятника королю Франції Франциску І, уродженцю міста, вказівники спрямовують до головних коньячних будинків — Hennesy, Martell, Rеmy Martin, Camus, Otard. Середмістя складається з будинків XV—XVIII століття з численними саламандрами і горгулями на фасадах, кількох благородно потемнілих від часу шато. Зате буквально на кожній вітрині магазину, дверях культурних установ і просто на головній площі — фестивальні постери «Україна на часі».

Поки ми з українськими видавцями і митцями обідаємо на вулиці, насолоджуючись сонцем і +18, з чотиризіркового готелю, що поруч із кафе, вибігає молодик зі словами: «А я слышу родную речь». Алєксєй, який працює в готелі, запитує, чи немає серед нас Андрія Куркова, і пояснює, що сам він не читав книжок Куркова, бо не має часу, а його дружина–француженка обожнює його романи. «Чим же ви так зайняті?», — запитує кобзар Тарас Компаніченко. «У мене троє дітей», — сміється Алєксєй. «Розумію», — каже Компаніченко, батько чотирьох, і тисне хлопцю руку. Книжкових розкладок у фестивальному центрі — будинку La Salamandre — небагато, але на одній із них я нарахувала 11 видань Андрія Куркова французькою мовою. Безумовно, для французьких читачів він чи не найвідоміший український письменник.

«Минулого року, коли ми зайшли у приміщення фестивального центру, тут усе було іспанське, — каже директор видавництва «Нора–Друк» Елеонора Симонова, — і я мріяла, що у 2012–му побачу все українське». І справді, своє впізнаєш з порога — українські прапорці і «дюшески» на ресепшені, співробітники фестивалю у спеціально пошитих в Україні камізельках із блакитною і жовтою стрічкою в петлиці, фотовиставка Юрія Білака про екзотичне і барвисте життя гуцулів, далі — два десятки столів із книжками. І з подивом бачиш, що на кожному є українські книжки французькою або книжки про Україну. На розкладці з коміксами — два томи українського художника Ігоря Баранка «Принцеса Єгипетська», комікси про УПА, Чорнобиль, Голодомор; серія «Українська присутність» видавництва «Арматан», зроблена зусиллями двох викладачів українського факультету Національного інституту східних мов та культур Ірини Дмитришин та Ярослава Лебединського, включає понад десять книжок — від сценарія «Тараса Бульби» Віктора Греся до перевидання Бопланового «Опису України» і праці Миколи Рябчука «Від Малоросії до України»; поруч роман французької американки Джанет Скеслен–Шарль «Наречена з Одеси» і три художні книжки француза Романа Рижки про УНР, УПА і Голодомор. Далі — переклади українських книжок.

Координатор української частини фестивалю, історик, перекладач Ірина Дмитришин хотіла, щоб українська література була представлена різними напрямами, «але тут було одне обмеження — переклади. Треба було спиратися на існуючі переклади, а те що їх, недавніх, не так багато, мали доповнювати англомовними письменниками, які пишуть на українську тематику».

Приз читацьких симпатiй здобув Андрiй Курков

Щороку дирекція фестивалю вибирає кілька книжок з літератури країни–гостя і пропонує читачам визначити найкращу. Голосувати має право тільки той, хто прочитав усі твори. Цього року в конкурсі брали участь романи «Дванадцять обручів» Юрія Андруховича, «Культ» Любка Дереша, «Садівник із Очакова» Андрія Куркова, «Печера» Марини і Сергія Дяченків (вони не приїхали на фестиваль) , «Коротка історія тракторів по–українськи» Марії Левицької та «Спадок» Анни Шевченко (ці дві письменниці живуть у Лондоні). Врученню премії передували по дві–три зустрічі кожного письменника з читачами у бібліотеках маленьких містечок, а також обговорення усіх романів із французьким модератором, на якому виплив один давній конфлікт.

Марина Левицька, донька українських емігрантів, яка успішно дебютувала з саркастичним романом «Коротка історія тракторів по–українськи», а потім написала ще три книжки, сказала, що єдиною негативною рецензією на перший роман була стаття Андрія Куркова в The Guardian. «Так, мене розлютила ця книжка, — сказав Курков, — бо вона складалася із суцільних негативних кліше про Україну». «Андрій каже, що там багато стереотипів, зокрема й той, що українські жінки втікають з України в пошуках кращого життя. Але це справді так, бо українські чоловіки менш освічені, негалантні і багато п’ють», — наполягала Левиць­ка. «Тому я й змінив стереотипи, — пожартував Курков, — узяв за дружину британську дівчину і вивіз її в Україну». (До речі, цього року «Коротка історія тракторів по–українськи» має вийти українською і це буде 36–та мова, якою перекладено роман).

Приз читацьких симпатій здобув Андрій Курков. Тримаючи в руках коньяк із вигравіруваним на пляшці прізвищем переможця, Курков елегантно пожартував: «Я ось подумав про такий парадокс: у нашій країні більше людей, які п’ють коньяк, ніж тих, хто читає літературу. У вас — навпаки». «Спочатку це для мене було неважливо, — розповідає «УМ» письменник. — Але зараз я зрозумів, що це дуже хороша штука. В регіоні живе 1 млн. 800 тисяч французів, емігрантів практично немає, це такий моноетнічний регіон, прочитало книжки — мінімум декілька тисяч. Було куплено десь 4 тисячі книжок, плюс тисяч 40 iз гаком бібліотек, в яких утворювались черги на українські книжки. Отже, я справді задоволений. Подібний приз читацьких симпатій я отримував лише одного разу — у Швейцарії».

У «преміальний» список не потрапила Марія Матіос, яка теж брала участь у фестивалі, втім минулого тижня вона підписала угоду з видавництвом Gallimard на видання «Солодкої Дарусі». У Коньяку Марія Матіос разом із фотографом Юрієм Білаком розповідала про життя в Карпатах і провела кулінарний майстер–клас — готувала вареники з цибулею, фірмові з халвою і різдвяну кутю. Резидентом України в регіоні був також письменник Антон Кушнір, який упродовж місяця перебував на резиденції в Коньяку і щодня мав по 2–3 зустрічі з читачами у ліцеях, коледжах, бібліотеках. «А вечорами, коли тут зовсім нічого робити, писав книжку», — каже Антон.

До речі, перший «камбек» отримала одеська художниця й ілюстратор дитячих книжок Катерина Білетіна, яка зробила в Коньяку маленьку виставку графіки і проводила майстер–класи для дітей і дорослих: французька письменниця Ірен Коен–Жанка звернулася до неї з проханням проілюструвати її наступну дитячу книжку, а також Марія Матіос, яка наступного року дебютує як дитяча письменниця у видавництві «Прудкий равлик».

Закохався в українку — полюбив Україну

Мені видалося, що українська присутність на фестивалі європейських літератур у Коньяку була такою елегантною через синергію українських і французьких зусиль. Судіть самі. Чудовий постер української програми, який був одночасно і афішею фестивалю, робила дизайнерка українського походження Надін Кобилко. «У Надін бездоганний смак, — каже Ірина Дмитришин, — і я хотіла, щоб саме вона була дизайнером афіші». Її візія України позбавлена як мазохістичного сарказму, так і архаїчного пафосу, а професійний інструментарій — на рівні найкращих європейських зразків. Дівчинка у вінку, світла і відкрита, яка виходить із–за дерев і тримає червоне серце, символізує бабусю–українку, а не Юлю Тимошенко, як може здатися українцям, пояснює Надін. Французький українець, історик кіно Любомир Госейко підготував програму українських фільмів для французького глядача. «Після мультфільму про козаків, особливо «Як козаки у футбол грали», діти плескали в долоні», — розповідав він. Оскільки в місті Коньяк немає вищих навчальних закладів, молодь «після 18–ти» приїздить додому тільки на вихідні, в будні — вдень фестиваль відвідували учні коледжів і ліцеїв, ввечері — старша публіка.

Чарівна усміхнена Габі, яка всі п’ять днів з ентузіазмом працює промоутером на виставці Юрія Білака — його паризька girlfriend, — розповідає, як полюбила Карпати, як красиво гуцули святкують релігійні празники, та історії різних світлин. Письменник Роман Рижка, італійський художник Igort, що намалював комікс «Українські зошити», журналіст та письменник Ален Гіймоль мають дружин–українок і знають український менталітет, як кажуть, з перших рук. «Я зацікавився Україною, коли познайомився зі своєю майбутньою дружиною. Коли любиш людину, тобі цікаво все, що з нею пов’язано, традиції її країни, історія. Вона, до речі, мало знала про УНР чи Голодомор, — сміється Роман. — А я працював в історичних архівах бібліотеки Петлюри, багато читав, думав, і написав ці книжки. Скоро у мене вийде детектив, дія якого відбувається в Києві». Дружина Алена Гіймоля, журналістка, речниця української громади в Парижі Алла Лазарєва, приїхала в Коньяк разом з іншими активістами громади — Наталею Пастернак, Оксаною Мізерак, і за першої потреби допомагала з перекладами. В Коньяк прибув колишній посол Франції в Україні, а нині голова Асоціації франко–українських досліджень Філіп де Сюремен, який дуже позитивно і прагматично говорив про Україну на «круглому столі».

«Я задоволена фестивалем, — каже Ірина Дмитришин, — бо я відчула той потужний поштовх, який дав фестиваль, і я сподіваюся, що ці концентричні кола будуть розходитися далі. Я дуже вірю в таке капілярне проникнення, коли маленький камінчик, маленька інформація, потім розійдеться, я б дуже хотіла, щоб кожна людина, яка прийшла на фестиваль, винесла якусь позитивну емоцію чи якусь інформацію, яка потім буде поширена. І я переконана, що саме таким чином Україна стане більш відомою, і французи нарешті поставлять її на своїх ментальних картах, зрозуміють, де вона знаходиться. Очевидно, що такий фестиваль не є достатнім, але це перший крок, і поле діяльності у нас надзвичайно велике, адже ви знаєте, наскільки мало знають про Україну». Директор фестивалю Софі Жюлєн теж задоволена, але для того, щоб закріпити успіх української літератури, потрібні час і переклади: «Наступного року ми запросимо на фестиваль Сергія Жадана, адже його роман «Ворошиловград» уже переклала французькою Ірина Дмитришин, чекаємо на видання».

* * *

Поїздка журналіста бу­ла організована за сприяння Фонду Ріната Ахметова «Розвиток України».

 

Спонсори

нам допомагають:


Фонд Арсенія Яценюка "Відкрий Україну"

 
Find us on Facebook
Follow Us