Франція. Місто Коньяк. Фестиваль Європейських Літератур PDF Друк e-mail
Написав Марія Матіос   
Понеділок, 03 грудня 2012, 17:58

Марія Матіос та Юрій БілакЗ фейсбук-сторінки Марії Матіос

«Україна на часі» – таким був девіз цьогорічного фестивалю європейських літератур у Коньяку. Україна стала почесним гостем. Попри те, що не є членом Європейського Союзу. У цьому заслуга, насамперед, авторитету у Франції письменника Андрія Куркова, нашого літературного посла України в Парижі, перекладача і літературного агента Ірини Дмитришин та президента фестивалю Софі Жульєн. Попри насичену літературну частину французи включили до програми кілька нетривіальних речей. Разом із французьким фотографом Юрієм Білаком я мала творчу зустріч «Гуцульський рік в тіні Карпат. У образах і слові». Це було дуже цікаво, оскільки фотовиставка Білака базувалася на відзнятому у Космачі та Верховині матеріалі. А події в моїх книжках відбуваються майже у тих самих місцях. Це викликало цікавість публіки. 

Ще одна цікавинка – у Коньяку, у арт-кафе я готувала різдвяну вечерю. Ніколи не думала, що о десятій ранку в неділю може зібратися до сотні людей. Усе було по-справжньому. Напередодні «відтоптала» п’ять годин на кухні (допомагала дизайнерка Надін із Парижа, Ірина Дмитришин і Лариса із Цюріха). Із фотоапаратом зазирав пересвідчитися, чи все «по-чесному» Саша Афонін, розтіцькі горіхи для куті розтирав перекладач із Хайфи Олесь Плющ (син дисидента Леоніда Плюща), вчилася ліпити вареники із халвою маленька Марянка – дочка французької журналістки Алли Лазарєвої. Тому все було по-справжньому. Ми з Курковим розіграли сімейну гуцульську різдвяну вечерю з усіма атрибутами. Щоправда, я встигла наготувати тільки 8 пісних страв. Але на столі були: кутя, узвар, вареники з халвою, вареники зі смаженою цибулею (начинка), білі гриби, пісний маківник, біла квасоля з цибулею, квасоля з грибами, калина і український хліб. Андруховичеві, здається, дістався останній вареник. Бо французи смакували – приємно було дивитися. Мацали вишиту скатертину і ткані рушники, косівський посуд, мініатюрні постоли і деревяну скриньку, розпитували про мотанки – і фотографували, фотографували: гердан із бісеру, сережки, костюм із хусток. Одне слово – усім було гарно. А головне – десятки питань про Україну. Бо у Франції ще живучі дуже непрості стереотипи про нас: служба в поліції під час війни, тотальний антисемітизм, небезпека під час подорожей і убивче запитання на останок: Україна – це де? Ось і виникає питання: хто і як має відкривати Європі очі на нас із вами справжніх? Письменники – на мою думку, це найперші посли будь-якої країни.

 
 
Find us on Facebook
Follow Us